Макеевка. Площадь перед ж/д вокзалом.

Опубликовано: 29 августа 2008 by Znich в категориях Дома, Транспорт

Макеевка. Железнодорожный вокзал
В большем разрешении.

Нет, это не мёртвая Припять, и не пейзаж какого-нибудь депрессивного шахтёрского городка. Это площадь перед «воротами» Макеевки — железнодорожным вокзалом. Именно эту «красоту» видят в первую очередь гости  этого полумиллионного города. На месте мэра города, Мальцева, я бы умер со стыда. Хотя такому человеку стыдно не бывает.

Фото делал на бегу, когда брал билеты на поезд. Я ещё вернусь сюда, посмотрю, что за недострой на заднем плане. Да и наделаю больше фоток.

  1. traaance:

    да уж =\

  2. сергей:

    мдааа…и такое бывает..чтож — вина прежде всего руководителей города..(в том числе и главного МЭРА,)

  3. rado_rado:

    Такого мэра как в Макеевке нет больше нигде. Город в общем-то не бедный, но находится в ужасном состоянии. Такого замусоренного и неухоженного центра я не видел нигде, чего уж про окраины говорить…

  4. Это жилые дома, которые некая фирма «Монолит» начала строить, кажется в 1992 году.

  5. gatoazul, слышал я об этом «Монолите». Много они чего в Макеевке строили. Например, недостроили высотку с закруглёнными стенами в микрорайоне Зелёный.

  6. Роман:

    Да уж, на этом монолите работали мои родители, потом все стало загибаться и мы уехали с Украины. Был на родине 2 года назад — ужас, развал. Сейчас у руководства не слуги народа, а мафия, вообщем как и раньше…

  7. По привокзальной надо Мальцева круга три голым задом протащить. А в здании ж.д.вокзала сделать Горисполком.

  8. Игорь:

    Я тут рядом живу, надо еще фоток обращайтесь!

  9. Вадим:

    Былбы хороший фотоаппорат я бы зделал пару снимков.
    Вот я не пойму или не захватили чуть левее или то белое пятно всё что осталось от остановки трамвая.
    Правда это не ажно так как самих трамваев давно нет.

  10. attache:

    Да в Макеевке есть жутковатые места «здесь ходил трамвай». Теперь и рельсов нет…

  11. Ромка:

    А есле пройти в сторону магазина «Север»,мона увидить уникальную систему фонтана который сейчас находится в нерабочем состоянии — обидно пипец ((

  12. Макеевский:

    Вплив Сатани на вибори в Україні. / Уривок з оповідання./

    В актовому залі школи зібралося чимало народу, однак не шоу кандидата в Мэри та в депутати Верховної Ради України привабило чисельний гурт, що складався з пенсіонерів, безробітних і просто голодних. Буфет, що розташували у коридорі перед залом, об’єднав людей у потенційних виборців: дозволялося випити півсклянки горілки, з’їсти бутерброд, зачерпнути дітлахам цукерок, печива, але за однієї важливої умови – після закінчення зустрічі з кандидатом, причому виходити треба з залу, а не входити з вулиці. Двоє міліціонерів, отримавши належні інструкції і обіцянку грошової винагороди, ретельно стежили за порядком: виганяли неохайних, брудних громадян, що увірвавшись до буфету з вулиці, намагалися щось стягти з буфетної стойки.

    Проходячи повз буфет у зал, Сатана, Олена і Ліда стали свідками неприємної сцени: пухкий пихатий міліціонер навмання лупив дубинкою гіркого п’яницю. Той захищався поцупленою палицею сухої ковбаси. Це виглядало так нікчемно, що розсмішило хворого на дауна, Гриця. Зазвичай володар зайвої хромосоми, пускаючи слину, рожевою вівцею блукав навкруги школи, однак зараз шумна передвиборча компанія розбуркала у ньому громадянина і він, геть щасливий, сміявся, як не вмів ніхто з нормальних людей.

    Сатана жбурнув у відчайдуху-п’яницю швидкий бісовий погляд: той вихопив у міліціонера дубинку, ударив його по пухких сідницях і втік.

    — Дай колбаску! – заволав Гриць і побіг за переможцем.

    Олена похмурнішала.

    — Інколи мені здається, що всі ми, українці, живемо у казці жахів для обмежених. Ці постійні ідіотські гротески, ця набридлива, пришелепувата дійсність! Все це так втомлює, — пожалілась Олена Люциферу.

    — Люба, я приготував тобі для життя іншу, чудову казку, переїзди у неї, — щиро посміхнувся він.

    Ліда шмигнула носиком і заздрісно поглянула на подругу. Поряд з Оленою вона виглядала маленькою сірою мишкою. Сатана, помітивши пригнічений стан Ліди, пригорнув обох дівчат до своїх грудей.

    — Обіцяв тобі не торкатися жінок, та Ліда не жінка, а нещасне цуценя, люба, — прошепотів Олені французькою на вухо: її тіло солодко занило.

    Вони пройшли у зал і сіли у перший ряд, що чомусь був майже вільним. Сатана, сидячи між дівчаток, ніжно обіймав їх за плечі і тихо посміхався. Однак трійця виглядала занадто розкуто і дещо непристойно для поважного зібрання. Директор школи Наталія Іванівна, проходячи повз них, кинула на дівчат виразний погляд, що мав би їх присоромити. Та особливий, притаманний лише вчителям, погляд не призвів на них належного враження – вони закінчили школу і почувалися вільними. Ліда поклала голову на плече Сатани, і вони разом з Оленою засміялися.

    — Що, дівчатка, вирвалися нарешті? – посміхнувся і Люцифер.

    Між тим у зал увійшло чоловік десять, серед них репортер місцевого телебачення «Она і Он» з телекамерою. Кандидат у Міську Голову йшов попереду. Олена окинула його бридливим оком: оболонка лицемірства надавала іміджу негідника псевдопорядного вигляду – приторно-солодка усмішка слуги народу розмазала стерті, невиразні риси по одутловатому обличчю, а його костюм місцевого виробництва, огидно-сірий, у гапську білу смужку, здавалося, аж кричав: — «Я в доску свой парень!»

    Кілька чоловіків бурхливо зааплодували. Почулися вигуки:

    — Олександр Миколайович Мальзев – народный кандидат, наш кандидат!

    — Підсадні качки? – запитала Олена Люцифера.

    — Так, яка ж без них передвиборча компанія? – проворкував Люцифер, ледь здолавши спокусу поцілувати її: чарівне личко дівчини було так близько.

    Між тим кандидат не гаяв часу: бадьоро піднявся на трибуну і, людяно посміхаючись у телекамеру, підняв праву руку.

    — Дорогие товарищи! Заметьте, я не говорю вам «паны», не говорю «господа». Паны и господа в Париже,в Крыму, на Гаваях, разъезжают, понимаешь, по швейцариям и вкладывают награбленные у народа деньги на свои счета! Нам однозначно, товарищи, с ними не по пути! Мы, товарищи, конкретно не нужны им, а они однозначно не нужны нам!

    — Правильно, правильно! – підтримали кандидата голоси прихильників.

    Олена з Лідою прикипіли до оратора гнівними поглядами.

    — Товарищи! – кандидат знову підкинув руку догори. – Я, Александр Николаевич Мальзев, — сын рабочего, сын формовщика. Со своего личного опыта знаю, что такое голодать и донашивать ботинки старшего брата. Сам был рабочим, был модельщиком на «Коксодетали» , закончил институт. Я, товарищи, а не паны в Киеве, понимаю ваши беды! Я вышел из народа и понимаю, что нужно нашему человеку! Маркетинги, брокеры, дилеры, шмилеры и прочая буржуазная накипь нам не нужна! Наш человек, звучит, понимаешь, гордо! Он труженик, он простой, он честный!… Наконец, наш человек не обезьяна, ему не нужен дорогой западный банан. А нужен ему холодильник, забитый его собственным дешевым мясом, салом, маслом и так далее, это однозначно, товарищи! Выберете таких депутатов, как я, будете жить, не выберете – жить не будете!

    — Та ты шо, пахан, угрожаешь народу?! – гучно, розкуто викрикнув хтось п’яним голосом з глибини залу.

    Люди зареготали. Встав ветеран війни:

    — Конкретно скажи, какая нам с тебя будет польза? Чем облегчишь нашу жизнь? Когда повысят пенсии и зарплаты? Почему не расскрываете преступление по факту вандализма на памятнике бойцам 5-ой Гвардейской и 301-ой Стрелковой дивизии,коорые погибли за освобождение нашего города от фашистов в годы Великой Отечественной войны?
    -От хай би тобі грець! Що відповідати?-подумав кандидат,але ж тут з місця йому на допомогу підскочив начальник міліціянтів полковнік Колибалкін-Телепалкін, і притискуючи на букву «р» промову до ветерана ВВВ-відповів Бачите ,шановний ветеррран, згідно ст.98-2 КПК Укррраїни «орррган дізнання зобов`язан надати постанову пррро порррушення кррримінальної спрррави особі,у відношенні якої порррушена кррриминальна спрррава та потерррпілої особи негайно….Пррредставнику потерррпілого …копія постанови пррро порррушення кррримінальної спрррави напррравляється за їх письмовою вимогою….»,згідно ст.217 КПК Укррраїни «слідчий забов`язан повідомити пррро закінчиння досудового слідства лише потерррпілого,або його пррредставника,а також цивільного пррредставника,відповідача або їх пррредставника». На підставі п.8 ст.32 КПК Укррраїни Вас неможливо віднести до категоріїї «учасники пррроцессу», в зв`язку з чим орррган дізнання не уповноважений Вас особисто повідомляти про хід рррозслідування данної кррримінальної справи.
    —-Ах, молодца, Вот это загнул! -подумал Мальзев, подумать только,вот кажется буквально вчера видел этого пьяного мента, обоссанного,валявшимся в помещении дежурной части ц-г Р.О. И вот закодировался.Не зря я вытянул этого Колыбалкина-Телепалкина с Советского района.Оправдал надежды и отрабатывает должность,а то бы до сих пор бы с резаком в районе металл воровал. И посмотрев на ветерана сказал: — Вот видишь, отец! Всё у нас по Закону. А от себя добавлю… Сначала я организую в нашем городе референдум по отделению от бэндэровцев и прочих хохлов-нахлебников,пусть наш русскоязычный город будет автономным! Потом я заставлю убраться все мафии из города и создам рабочие места. Заработают заводы, люди станут ежемесячно получать высокие зарплаты. А ты, отец, и такие, как ты, заслуженные люди, – высокие пенсии. Я также добьюсь полной бесплатной медицины и образования в городе. Наведу порядок на наших улицах. Наши женщины и дети будут спокойно ходить по улицам и паркам и не будут бояться, что на них выскочит бандит с ножом. И наконец – наших детей паны не заставят учить хохлянскую мову! Наш город русскоязычный, хохол, не хохол, говори по-русски, на общепонятном языке!

    Раптом встав Федір Іванович, вчитель математики:

    — А я хочу говорити українською, пане кандидат у мэри. Зрозумієте, чи покликати перекладача?

    — Говори, говори, ще не вижили з ума, — почулися голоси.

    — Добре, а Ви, Олександр Миколайович, на жаль, не розумієте мови народу, ні російської, ні української, бо глухі до його голосу! Не чуєте нас! Вісімдесят років такі керівники, як Ви, вважали український народ бидлом, котрому потрібен лише батіг. А зараз Ви зі своїми товаришами-мільярдерами женете нас до краю прірви! Але Вам, Олександр Миколайович, з нами не по дорозі, ще трохи і Ви будете тікати! Ви все ще серед нас, бо не все ще розкрали зі своєю бандою у цьому місті, у цій Зоні, чи, як Ви кажете, країні козлів!

    — Провокация! Не верьте! Паны подослали! – щодуху заволали підсадні качки.

    В залі здійнявся галас. За командою помічника міського голови дівчинки-хлопчака Деніски Дуплини підвелись два горилоподібні молодики, виразно поглянули на Федора Івановича. Встав Сатана, повернувся до народу, щось беззвучно прошепотів, сів. Зал опанувала тиша.

    — На чому я зупинився, громадяни виборці? – запитав вчитель.

    — На тому, що не все ще бивші комуняки,жиди і педірасти , що розжиріли на крові народу, стягли з країни! – нагадав сміливий жіночий голос.

    — Продовжу, мені нічого втрачати, окрім копійочної зарплати, котру ще й не завжди платять, — жваво повідомив гурт Федір Іванович, — дайте нам відповідь, пане кандидат, чи можливо сотворити рай в окремо взятому місті чи то в окрузі, відірвавши його від країни? Що це буде? Щось на зразок Придністров’я, де бідний люд стає ще бідніше? І ще… перепрошую, але мене переслідує враження, що я спостерігаю циркову виставу. У Вас, Олександр Миколайович , кілька трьохповерхових будинків, маєток за містом, а Ви тримаєте нас за дурнів – затіяли тут гру в народолюбця!

    Галас здійнявся знову. Вчитель сів. Встав Сатана. Раптом Олені здалося, що він виріс на зріст і випромінює енергію, що примушує людей відчувати свою нікчемність. Над притихлим гуртом аж забриніла психічна напруга. Зненацька під стелею майнула нитка блискавки, а за вікнами грізним звіром гуркнув грім.

    — Объясни народу, что ты такое, — владно звелів кандидату Диявол, сів, пригорнув до себе уражених дівчат, піймав сильним, гнівним поглядом очі кандидата і вже їх не відпускав.

    Олександр Миколайович спітнів, зблід, на його червній пиці надулися і не без того великі обвислі щоки, повилазили очі. Він послабив вузол краватки і тихо, не своїм голосом, заговорив. Було видно – рот розгубленого кандидата розкривається всупереч його волі:

    — Мой папа заведовал ювелирторгом, мама не работала, руководила дома прислугой, выглядела молодо, в голодные годы принимала молочные ванны… Мы с братом швыряли друг в друга чёрную икру, а папа смеялся! Любил нас… У меня было счастливое пионерское детство, каждое лето – Артек… — захоплений спогадами дитинства, він дебільно посміхнувся і замовчав.

    По залу покотилася хвиля обурення.

    — Продолжай! – гримнув Сатана.

    Олена подарувала Дияволу ніжну усмішку – вона була у повному захваті.

    — Про школу не буду, институт закончил с помощью родителей, Царство им Небесное!

    — Не обольщайся, в Аду встретишься со своими родителями,и со своей тёткой Полей ,которая неоднократно обобрала каждый магазин в Кировском ОРСе. — поправив його Сатана, — не тяни, дальше!

    Люди прикипіли до кандидата гнівними поглядами. Олнксандру Миколайовичу було дуже страшно – він весь тремтів, а його сірі булькаті очі гасали безпорадними пацюками, отруєними смертельним газом. Однак ніхто з присутніх не відчував до нього жалю.

    — Поступил в партию, пошёл работать в исполком, так надо было, — кожне слово коштувало кандидату неймовірних зусиль: він намагався закрити свій зрадливий рот, та де там! Перетворившись на точку прикладання Диявольської сили, він лише тихо ковтав сльози і зі щиросердністю свого лютого ворога знищував себе: — Начал потихоньку заниматься делами, создавал на все дефицит. Так надо было! Я – деловой человек, руководство знало, я – надёжный… И сейчас знает! Хозяин знает, я – надёжный… Когда Совдеп распался, началась малина. Большие дела, грандиозные! Трасты, скупка сертификатов… Эшелоны с гуманитаркой исчезали при моей помощи, как невидимки…Вместе со своим замом Володей Поганским и начальником отдела соцобеспечения Наташей Пердуловой покрал деньги выделенные на борьбу с сиротством.А самих сирот так называемых «Детей улиц» пересажал по тюрьмам.Остальные попрятались. Я – очень способный бизнесмен! Появились большие деньги, настоящие – доллары! Начали с солидными товарищами создавать банки, банкротить заводы, скупать их по дешевке, а рабочее быдло – на улицу! Там ему и место, биомасса, блин!

    Раптом обличчя Олександра Миколайовича покорчило гоготінням підлої гадини. Люди обурено загомоніли.

    — Тише! – звелів Сатана гурту. – Чем владеешь и как отдыхаешь?

    Олександр Миколайович витріщився на Володаря Пекла жертвою удава і приречено замекав:

    — Миллиард долларов по оффшорным зонам, два завода, десять магазинов, прибыль с контроля над торговлей наркотиками,проституцией,торговлей людьми,особенно детьми-сиротами из городских детских домов при их усыновлении,имею дом в Швейцарии, на Карибах и тут три дома, дача для развлечений и деловых встреч… Семья – святое, первая жена Люда заведует городским БТИ и землеустройством,от неё двое детей, отправил за бугор подышать свежим воздухом… Люблю насиловать нетронутых, молодых дурёх…

    — Смертную казнь кандидату-садисту! , На кол мерзавца! – несподіванопронизливо крикнула знервована молода жінка.

    І напружена тиша залу вибухнула потужною бомбою:

    — Правильно! Киев и Крым нам не указ! Под суд подонка и вышку!

    Народ аж заревів і застогнав рікою, що нарешті прорвала дамбу.

    — Не хвилюйтеся, шановні! – підвівся Сатана і владним поглядом велетня заспокоїв зал.

    — А ты кто такой, что так круто тут командуешь?! – вигукнув хтось з середини залу.

    — Власть, — відказав Люцифер, повернувся обличчям до Олександра Миколайовича , сів.

    Вмить в очах кандидата червами заворушилось щось огидне, вкрай дике. Раптом він злетів з трибуни, підбіг до Сатани і упав перед ним на коліна.

    — Повелитель мой! – заволав. – Я – твой преданный слуга! Я ненавижу это украинское быдло, этот народ, как и ты, разрушивший храмы! Я буду верным тебе, только позволь мне жить!

    — Да что ты знаешь обо мне, мерзость? – бридливо поцікавився Сатана і, убивши кандидата поглядом, байдуже оголосив: — Умер кандидат, инфаркт!

    — А! – завмерло під стелею.

    — А может, врача? Может, еще не поздно? – самотньо пролунав жіночий голос.

    Олена пильно поглянула Люциферу в очі, він відповів їй щирою усмішкою і сповнив її голову проханням: — «Полюби мене таким, як я є!», а вголос гучно зауважив:

    — Какой смысл реанимировать такого кандидата?! Солидные товарищи всё равно его убьют, — встав обличчям до людей, — выбирайте нового кандидата… Федоре Івановичу, не хочете висунути свою кандидатуру? Люди Вас підтримають, зберуть підписи і з радістю віддадуть за Вас голоси!

    Чаклунська сила гіпнозу Диявола викликала бурхливий шквал аплодисментів.

    — Давай, Иваныч! Ты наш, поддержим, соберем подписи! Выход из кризиса видишь?! Выведем город,а потом все вместе и Украину поднимем с колен!– то тут, то там почулися голоси.

    — Подождите! Как так можно?! Здесь же покойник! – забідкалися жінки.

    — Предоставьте мертвецам хоронить своих мертвецов, — по-біблейському мудро зітхнув Антихрист, і його Диявольська уява живо змалювала Спасителя: весь у нагальних Вселенських справах, Син Божий почув Сатану, підняв голову від Книги Знань про рух зірок і промовив з глибин мозку людського ворога: — «Це Я сказав! Дивись, хитромудрий Змію, не перехитри себе!»

    — «Перехитривший Сатану стає ще сатаніше, бо Я улюбленний Янгол твого батька!» — подумки відреагував Сатана і самовпевнено посміхнувся.

    До Сатани підійшов Федір Іванович, відвів його убік.

    — Та хто Ви такий?

    — Ясновидець, чітко бачу Ваше майбутнє. Годі Вам, Федоре Івановичу, розважати тещу і жінку розмовами, як оздоровити економіку. Висовуйте себе, часу до виборів ще достатньо. Ви не тільки математик, Ви – талановитий, дійсно народний міський голова,а потім вже і Президент держави , котрий через чотири роки підніме Україну з колін. Висовуйте себе, два роки подискутуєте в Парламенті, народ полюбить Вас і обере Президентом. Гарантую! – і Сатана щиро посміхнувся.

    Федір Іванович пильно вдивився в обличчя Люциферу. З під широкополої шляпи на нього дивилися холодні блакитні очі Люцифера в яких гайсали пекельні вогники.

    — Це дуже дивно, але я чомусь Вам вірю, а може, до біса хочу вірити! Ризикну! – підозріло примружив очі. – Мені здається, що Сатана має виглядати так, як Ви…

    — Вважаю це за комплімент, — засміявся Люцифер і гукнув бритоголовій команді бувшого кандидата: — Парни!

    Помічники померлого на чолі з худорлявим юнаком-дівчинкою Денискою Дуплиною підійшли до Люцифера.

    — Уносите тело, пусть не смущает людей!

    Покійника винесли із залу через чорний хід. Люцифер звернувся до людей:

    — Прошу вас, шановні друзі, вислухати промову Федора Івановича і зібрати підписи на його підтримку!

    Олена замилувалася Люцифером мимоволі – розповсюджуючи гіпнотичні хвилі Космічної влади, він виглядав таким могутнім, мужнім лідером…

    Ліда смикнула її за рукав:

    — Я хочу вийти, задушно! Мені погано…

    Сатана повернувся до дівчат, сів між ними.

    — Ми вийдемо на хвильку, Ліді недобре.

    — А, може, Ліда вийде сама? Хочу, щоб ти була поряд зі мною, — і з його очей визирнуло занепокоєння.

    — Не хвилюйся, хіба я не в твоєму серці? – лукаво посміхнулася Олена, і вони з Лідою підвелися.

    Між тим Федір Іванович піднявся на трибуну. Якусь мить у залі було так тихо, що стало чутно, як чорна велетенська муха б’ється об шибку вікна.

    — «Мабуть, такою огидною комахою б’ється зараз у тенетах мук душа того Мальзева кандидата-монстра», — спало Олені на думку.

    Дівчата вийшли за двері, а Федір Іванович огорнув гурт теплим поглядом:

    — Шановні добродії! Бог Свідок, я навіть не мріяв про високу честь бути міським головою,а потім вже відстоювати у Парламенті Ваші інтереси, але якщо з вашої волі я опинюсь там у якості законотворця, не розраховуйте на раптове райське життя. Щоб сотворити на Землі Небо, нам усім треба бути Янголами і любити один одного, як себе самого… Я не Янгол, а лише один з вас, клітинка єдиного організму на ймення – Великий Український Народ! Тому я відчуваю те, що й всі ви!… Як і вам, мені наболіло наше жебрацьке зубожіння, це наше забуття між життям і смертю! Вісімнадцять років ми вимираємо під спів: — «Ще не вмерла Україна!» Всі ми чудово знаємо, чому вона в смертельній агонії! Годі! У вільній, новій Україні ми будемо співати: — «Буде жити Україна!»… Я стану Вашим міським головою, а надалі висуваю свою кандидатуру у депутати Верховної Ради, бо відчуваю у собі наснагу боротися за краще життя для всього нашого багатонаціонального народу. Які будуть питання?

    • Тетяна Бережна:

      Я — автор роману «Любов іншого виміру», звідки цей уривок. А хто такий Макеевский, і хто дав йому право передруковувати, ще щось додавати від себе та замінювати імена героїв?! Матеріал розмішено на: http://h.ua/story/243642

  13. Игорь:

    Печально все это(((((